Актульність укладення шлюбних договорів

Охоронці, лікарі, модельєри, прибиральники, інвестиційні банкіри чи адвокати, романтики та циніки, — усі ми прагнемо бути щасливими, зустріти на життєвих дорогах ту особливу людину, із якою, відкривши почуття один одному, могли б продовжити свій шлях єдиним цілим. Справжні почуття, як правило, ведуть до узаконення державою такого союзу чоловіка і жінки з метою створення ними сім'ї як малої організації суспільства із впорядкованими відносинами, взаємними правами та обов’язками.

На перших порах під впливом взаємного всеохоплюючого почуття задоволеності дружини та чоловіка на врегулюванні між ними питань майнового характеру, зазвичай, лежить табу, оскільки сприймається усім пострадянським суспільством як «зневіра у світле майбутнє сім'ї» та елемент егоїзму по відношенню до власне коханої людини. Такі моральні переконання переважним чином насаджені радянською ідеологією, яка намагалась тотально одержавити усі сфери людського життя і вважала неприйнятним надавати свободу окремим сім'ям самостійно вирішувати: що, кому і в який спосіб поділу може належати. Однак як показує багаторічний досвід автора статті по супроводженню майнових шлюбно-сімейних справ Клієнтів, — якраз несвоєчасне врегулювання майнових відносин між подружжям може стати тією тріщиною, здатною зруйнувати увесь шлюбний фундамент.

Відбувається це тоді, коли ейфорія кохання вщухає, і подружжя починає зіштовхуватись зі звичайними побутовими складнощами шлюбного співжиття, а інколи й розладом в стосунках. І якщо чоловік та жінка, які уклали шлюб, виявляються емоційно незрілими до такого союзу, — замість того, аби шукати способу примирення, кожен починає «бігати по адвокатах» за юридичними консультаціями, переказуючи їм слова своїх батьків, друзів, сусідів, котрі «точно бачили, що на весіллі одному з них подарували більше майна, а другий, окрім турбот, нічого в сім'ю не привніс». І, як показує судова практика, дев’ять із десяти сімейних союзів, які можна було б урятувати, остаточно «роз'їдає» саме матеріальне питання, оскільки думки кожного про «нажите непосильною працею» не дають сконцентруватись подружжю над тим найдорожчим, заради чого вони вступали у сімейний союз. Така ситуація є класичною, і не змінюється з року в рік, бо кожна пара вважає себе унікальною, не підвладною побуту та часу. А найгіршим у цій ситуації є те, що найчастіше за цим процесом спостерігають діти подружжя, які, сприймаючи модель поведінки батьків як належне, і самі невірно визначають пріоритетність речей над людськими почуттями.

Проте такого руйнівного елементу можливо уникнути, по-перше, викоріненням власне радянського сприйняття сутності шлюбних контрактів, і, по-друге, вчасним укладенням шлюбного договору зі своєю коханою людиною. У таких договорах сторони, як правило, передбачають правовий режим спільно нажитого майна, або такого, що буде придбано у майбутньому, порядок користування майном, наприклад, житлом, права на утримання одного з подружжя тощо. Також набирають популярності шлюбні договори, у яких визначені майнові права та обов’язки подружжя як батьків. Процедура укладення договору не є тривалою, і потребує лише нотаріального посвідчення, а власне сам договір може бути укладений і подружжям, і особами, які тільки-но подали заяву про реєстрацію шлюбу.

Останнім часом дана правова послуга почала користуватись значним попитом серед осіб, які повторно укладають шлюб, подружжям в інтересах дітей, а також тими особами, які мають значний соціальний статус. Однак автор статті рекомендував би усім парам незалежно від майнового стану вирішувати це питання саме в період «розквіту» стосунків, коли воно може бути врегульоване найменш безболісно. До речі вміння із взаємною повагою та розумінням вирішити вказане питання на початку шлюбного життя скаже про стосунки між подружжям набагато більше, ніж безліч красивих слів.

Як показує судова практика усі шлюбні договори, професійно оформлені у відповідності до вимог чинного сімейного та цивільного законодавства, витримують перевірку на предмет визнання їх недійсними, зберігаючи свою чинність, а тому уклавши з другим із подружжя такий договір, сторона у разі розлучення нестиме лише ризик моральних переживань.

На глибоке переконання автора статті шлюбний союз — це справа тільки двох, надзвичайно інтимна сторона життя, яка не має піддаватись публічності. Адже в той час, коли ми стверджуємо про негативний вплив «доброзичливих» осіб, які час від часу намагаються втрутитись в особисте життя чоловіка та жінки та надати власну оцінку їх стосункам й допомогти своїми «життєвими порадами», — ми забуваємо, що держава також є своєрідною сторонньою особою, яку не варто близько підпускати до внутрішніх сімейних справ. Кожна людина є вільною у здійсненні свого вибору, а тому ніхто не запитує у держави, кого слід обрати собі другою половиною, держава ставиться лише перед фактом такого вибору, реєструючи відповідний союз; так само і в інших аспектах сімейного життя, — варто самостійно вирішувати усі, зокрема і майнові, питання і шлюбним договором ставити державу лише перед фактом.

Звісно, як вже було відмічено, такий підхід до шлюбних відносин настільки вимагає емоційної зрілості та проєвропейської толерантності, наскільки сам шлюб вимагає взаєморозуміння, поваги та постійної турботи один про одного.

За будь-яких обставин, і молоді, і більш досвідченим парам не слід забувати, що оскільки шлюб будується на взаємних почуттях, то навіть державна реєстрація такого союзу не робить його чимось абсолютним, навпаки, шлюб за своєю природою є хитким і містить ризик його розірвання. Однак варто навести слова одного Клієнта Юридичної Компанії «Констрактів Лойерз», який колись скористався даною послугою по укладенню шлюбного договору: «Цей договір — наша з дружиною парасолька. І знаєте, скільки ми не брали її з собою в дорогу, дощ так і не настав».

При цьому усім, хто уклав або збирається укласти шлюб, варто завжди пам’ятати, що де б Ви не йшли і куди б Ви не їхали, — шукайте тепло і сонце в собі.

Світлана Лагренн
Старший юрист ЮК «Констрактів Лойерз»

Відгуки клієнтів